Коли тиша обмотує горло й ковток заборонено
(бо найменший ковток - уже бунт. бунти - зайві),
коли час безкінечно винен в своїй неправді,
коли правда губить себе, а цікавість - очі, -
чи узнаєш коли-будь, хто нас випадково врочив?
Що у денний звук не вв"язалась спицею втіха,
що трамваю стук в твої вени - раптово - в"їхав,
що од літа лишились купальні тривоги й прокляття -
може скажеш, хто нас незлюбив так одверто-завзято?
Недолюблені сни, недовиношені світлі плями,
що не вдих - то ковток поміж сліз призабулої драми...
Тільки пензель вчорашнього день замалює мовчки
і у завтра прохромить листок в акварельній товщі.
