Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2572
Творів: 46717
Рецензій: 91100

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Вірш

Атлантида

© Євгенія Люба, 21-01-2013
                          І
Ось тобі, бабо, твоя чарівна Атлантида.

Того дня, коли грізні боги –
чи з великого гніву, чи з веління своїх п’ятирічок –
затопили водою твоє село,
ти встигла відскочити, втекла від великої хвилі,
та вмочила-таки поділ своєї спідниці.
І закапала з неї уже не вода, а червона роса.

Бо не стало більше річки, не стало Осколу,
а постав – Червоний Оскіл.

Та корови не знали про це,
і щовечора знов повертали на берег,
і пси, шукаючи дому, прибігали й нюхали воду,
задивлялись углиб – туди, де батьківською хатою
вже нипав інший господар:
величезний сазан із лискучим боком
підпливав до лави, божниці, столу,
запливав у отвір погаслої печі,
і око його в зеленій річній каламуті
чорне було і страшне.

                           ІІ
Ось тобі, бабо, твоя чарівна Атлантида.

Порішили атланти забути свою потонулу Вітчизну,
заклали новий острів у хвилях степу,
і висіяли довкола безкрайнє жовте море,
що по ньому до найближчого райцентру –
пливти-не допливти, хоч уплав добирайся.
Загули у морі нові трактори-пароплави,

й будинок у центрі вбрався в червоний тиньк,
мов Червоний Оскіл.

Та колишня Вітчизна невідступно стояла поруч,
підбиралась вночі до горла страшним припливом,
сходила з неба дощем на посохлі покоси,
таїлась на дні у пляшці, п'янка й гірка.
І сусід, вливаючи в себе гірку Атлантиду,
відчував, як його черевом ходить
повільний холодний сазан.

                          ІІІ
Ось тобі, бабо, твоя чарівна Атлантида.

Немає більше богів, але й Бога немає.
Стоять у морі гнилі трактори-пароплави,
і червоний тиньк осипався, ніби червоний пил.
Носять чоловіки у собі свою гірку Атлантиду,
а жінки із пальців виймають
болючі осколки Осколу.

Бо куди їм податись, куди подітись?
Навіть якщо змайструвати найдовше вудлище
і вийти на берег забутої Батьківщини,
не сягне гачок на дні навіть найвищого димаря,
не підчепить того сазана, що нипає тілом,
наче він там господар.

Тільки й лишається ждати останню свою годину,
коли змайструють тобі сусіди маленького човника,
покладуть тебе в нього бережно, наче дитину,
та й пустять на воду.

Як пустили колись на неї й тебе, бабо:
пливи, пливи до своєї Вітчизни,
поглянь, як попереду сяє небесна твоя Атлантида,
і вода навколо – наче прозоре сяйво,
й батьківська хата чекає з дверима навстіж,
і човни незлічимі підпливають до неї,
човни підпливають,
човни підпливають,
човни…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2861480712891 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …