* * *
«Твори добро» – банальне, як «Мийте руки».
«Твори добро» – набридле, як стукіт дощу.
Добро з часом щербиться, рвуться у нього підпруги.
Відходять, хлюпочучи, вдаль, щоб ніхто не почув –
Добротворці, самотні блукальці,
Бліді, нервові й недужі.
Добро витікає крізь пальці,
Добро стікає в калюжі.
Не озиратися. Злитися – лиш на себе.
В серця запона од вітру – благенький плащ.
В добра застуджене горло, йому б чаю з медом,
Та саме для нього завжди бракує тепла.
Добро непомітне. Творцям – ні звання, ні овацій.
Це дивна субстанція, декому – майже міраж.
Минають його, забуваючи дивуватись:
У когось в душі світило, а в когось – чорна діра.
Добро безпричинне. У ньому немає потреби.
Його не приймає під скло своїх стендів час.
Та коли хтось запалив свічу лиш для тебе –
В тобі, як у дзеркалі, ця відіб’ється свіча.
«Твори добро» – банально, як дихати й жити.
«Твори добро» – тавтологія, наче «червона кров».
Відволічись від усіх філософій світу
І твори. Банально й буденно. Твори добро.
P.S.
Від зайчиків сонячних врозтіч метнулись турботи.
І небо у штилі, і ти від удачі за крок.
Добротворці пішли, із собою забравши негоду,
І лишили по собі веселку. І сонце. Й добро.
