ЄВА
Я хотіла б узяти квиток і доїхати потягом в Київ.
Потім сісти на землю і книжку читати про себе.
Я не знати для чого живу на далекому схилі
Відсторонених звуків і яблук, що впали на дах.
Ми з тобою розлучені розрізом ніжної плоті.
Ти в романтику впав й захлинешся, якщо не спасти.
Я хотіла б сидіти на колії й книжку читати.
Я хотіла б тонути у тому, де втоплений ти.
Але запахом диких, ніким не підібраних яблук,
Але мокрим піском і липкими зіницями чаш,
Перестояним днем захлинулась й не можу сказати,
Що на схилі далекому сад осипається наш.
ФРОЙД
На канапі у пана Фройда.
І щокою – у дикий лет.
Якщо ти – послідуща хвойда,
Ампутують тобі скелет.
Замість нього поставлять мозок,
Перетворять в велике щось.
Станеш ти невимовно гостра,
Якщо здохнути не вдалось…
Не вдалося. Уже не вдасться.
Ти у третім купе одна.
Трусить поїзд зимова трясця.
Ти притулена до вікна.
Тіло м’якне. Розмокли нерви.
Ось вже й вид за вікном набрид.
Як же звався твій хлопець первий?
Прометей? Світовид? Давид?
Як же звався твій перший потяг?
В сенсі – поїзд, а не любов.
По вагону гуляє протяг.
Пане Фройде, бувай здоров!
ІКАР
Холодні міста. Псевдоготика.
Сліди розпашілих снів.
Він знявся з автопілотика
І небо ковтав з-під брів.
У нього розплющились крила.
Він небо роздер. І зник.
З розбитої клітки тіла
Луною озвався крик.
