Наче сторінку, я перегорнула годину.
Інша заскочила з тіканням грубим у дім.
Втіха чеканню моєму, що хід їх неспинний,
як і, хоч довших, та з них же змайстрованих днів.
Кожен незмінно приносить свій кавовий присмак:
ближче жадане - бадьорість сильнішає враз.
Вперто рахую, немов камінці у намисті,
частку за часткою "до" - надокучливий час.
Миті, хвилини, години... Такі вже набридлі:
Їх би прогнати якшвидше. Не сила, на жаль.
Може, ж на щастя? Бо що у наступній - не видно.
Та заміцні (чи здається?) тенети чекань.
