Хто не бачив безмежжя красу?
Хто хотів заглядати за хмари?
Хто не вірить в земну новизну?
Тільки той, кому простору мало.
Він пірнає, злітає в небесну блакить
І шукає чарівнії зорі…
Щоб піймати одну, причепить до воріт –
І дивуються люди навколо:
«Звідки взяв він оті неземні ліхтарі?
Чудасія звідкіль кольорова?»
Кожен хоче, благає і просить собі,
Всім потрібна та мрія казкова…
Він злітає у вись, людям дива шукає,
Зліва Сіріус кличе, справа Марс проглядає.
Невідомі простори його звуть за собою.
Клаптик неба лиш тільки – більш не треба нічого.
Хоче чари незвідані там осягнуть,
Йти все далі у Всесвіт незнаний.
Наш романтик космічний проторює путь
І спішить у незвідані далі.
Так у мріях щоночі літає юнак,
Небосхили кохаючи щиро.
І сумує, що Сонця не бачить зблизька,
І не може торкнутися Виру.
Лиш допоки у світі панує краса,
І мрійливість людини безмежна,
Доти буде літати дитяча душа
На космічні оті узбережжя.
