Він, здається, був старшим за мене на рік чи на два.
Був шатен і мав очі, мов та смараґдова трава.
І був вечір токатний, і трамвай ---- мов дрезина стояв.
Між акацій меандрових тіней --- сріблястий анклав.
І годинник не бив, не кувала зозуля стара,
не гудів мідний ґонґ, не холонув звук битого скла.
Розхристала лиш коси ---- шипить, мов гадюка—Мокош.
І на білий архангела светр чорний ліг макінтош.
Він із Півночи йде, ллється і в'яже простір смола.
Пахне ладаном сонце-кадило. Пахне липнем трава.
І волосся твоє пахне липами. Сиплеться дощ,
і дзвенять під ударом архангела бубни площ.
Ми притиснемось --- вдвох – до старих теплокам'яних стін
зеленавих від моху, гірких, мов степовий полин.
Тіні змило дощем. На вікні водяний виріс хвощ.
Я не бачу архангела. Лиш смоловий його макінтош.
