Гнів спонукає руйнувати,
Він є причиною всіх бід.
У гніві важко здобувати
Утіхи,ласку,добрий хліб.
Гнів зумисне викликають
Носії чуттів музичних,
Вплив яких наука знає,
Зміст яких до болю звичний.
Музика-то давнє благо,
То є ліки для одного,
Добрим джерелом наснаги
Для буття без сліз й тривоги.
Гнів народився двостороннім,
Та час байдужий і невпинний Зробив його без міри повним
Та без причини в всьому винним.
Буває гнівність показова
З метою заклику до сміху,
Проте є інша,невимовна,
Захована в глибинах світу.
Гнів такий-у тиші й горі
Підступно прагне самогубств
Усіх нещасних у дуже хворих
На фіззневагу й благість уст.
Він щоденно й украй мило
Приймає вигляд простодушний,
Та як настане мить щаслива,
Узрієш ти велич й байдужість.
Такий небожий гнів дратує
Особин чистих і народних,
Проте для деяких слугує
Учиненням діянь потворних.
Діянь,де музики немає,
Де всюди чутно плач і стогін,
Де навіть божевільний знає
Про необхідність упокорень.
Не тільки перед сильним Богом,
А й перед людом непросвітнім
У гніві жоден із здорових
Не ввійде в спокій довголіття.
Не ввійде в стан неперестанний,
У ритм постійності й терпіння.
У гніві кожен-окаянний,
Приречений прагнути спасіння.
Дитя не пролсто так сміється,
Воно в душі будить постійне,
Що крізь віки,мені здається,
Пронесе чисте і надійне.
На дію гнів не покладає
Усього сил свого резерву,
Натомість він єхидно грає
В горі безпрограшно словеснім.
У гніві слово прагне вчити,
Шукає тих,хто б володів ним
Без задумів вивчене змити,
Без дій,спрямованих до змін.
