Сурмач замислив Благовіст
і вирвав сурми з мли розпуки,
щоб над проталинами міст
вітри несли у даль їх звуки.
Він точно так відчув момент,
коли весна вернулась знову.
Сопілку взяв – на постамент,
пісні сопілки – за основу.
Він міражів мажорний тон
одразу визначив, як сталий.
Заграв – рвав нотами бетон.
І цілі поверхи злітли,
іще й повнісінькі «міщан»
та «обивателів», колишніх!
Він всіх прощав і всім прощав,
бо відчував себе – всевишнім.
І оживали люди ті,
і дивувалось з них багато,
бо вже й забули в темноті,
що вміють слухати й літати.
Лишивши в «комуналках» зло,
народ шугав, і попри втому!
Пісні, мов пелюстки, мело…
Весна верталася додому…
