нам зараз так тихо
нам зараз так замало одне одного
не вистачає лиш
трішки меншої відстані до близькості
твоїх слів відвертості
твоїх губ терпкості
я хочу бути твоєю шкірою хоча б
ти пишеш моїми літерами щирі сповіді вірші
що виходять із мене зовсім незграбними
випливають ріками венами
облизуючи людям душі серця
воскресають уже зовсім зневірених
повертають їх до нового подиху життя
ти вдихаєш дим і мене десь далеко у себе
відчуваєш тепло під нігтями
безжально перекушуєш горлянки усім своїм коханцям
а потім ідеш у безкінечне поле квітів
відчуваєш на смак вітер у долонях
і пишеш мені листи але
не відправляєш не відправляєш
не вимагати нічого в замін
коридорами дорогами вокзалими трамваями
ми будемо з'єднані
ми будемо вічними
ми будемо
обов'язково ще будемо
