У лісі, темному, страшному,
Де павутиння р’яно в’ється,
Де темрява з пітьмою б’ється,
Не видно світла там нікому.
Рослини всі позасинали.
Красу свою,природну,красну,
Багаття пелюсток прекрасних
Немов у землю поховали.
Усі тварини кудись зникли,
Не чути співу солов’їв,
Який колись отам бринів –
І ніби всі до цього звикли!
Якеєсь зло там завелося –
Таке потужне і страшне,
Таке чорнюще і лихе –
По всьому лісі розрослося,
І все живеє залякало,
Що в лісі ізпрєжди жило,
Й неначе чорне полотно
Живущу силу огортало…
Тепер цей ліс немов болото…
І ось! Сред пари та нудоти
Чарівний лотос розцвітає,
Червоним цвітом проростає.
Кігтиста й чорна лапа зла
Не може квітку зачепити,
Й торкнутися її не може –
Ніщо не може їй зробити,
Бо та є ніжна і жива,
І світлая її душа
Всю темряву навкруги розчиняє,
Невинністю і чистотою сяє.
Зникає з лісу темрява і чистота,
І небо розвидняється поволі:
Це значить, що лиха година одійшла,
Бо небо – символ духа волі!
І чим сильніше сяятиме квітка,
Така невинна, ніжна та жива,
Тим швидше прокидаються рослини і тварини,
І оживає світу цього вся краса –
Щастя і радощі наповнюють буття!
