Кожен день ти приходиш, зимою чи літом, сюди.
Набираєш вологу святу, що у серпні, що в січні.
Крутиш корбою світ, зачерпнувши відерцем води -
Так проходить життя під цю музику. Світло-одвічну.
Заглядати в криницю, вдивлятись як в прірву біди,
Відчувати той подих холодний і мов потойбічний…
І знаходити образ сумний в задзеркаллі води,
І розмову вести із луною про давнє і вічне…
Зачерпнути із темних таємних вертепів цю тінь,
І підняти у світ до прадавнього щирого сонця.
Освятити губами і серцем її глибочінь
І в собі залишити в той світ це відкрите віконце.
Ще поскрипує ланц і на корбі ще теплі сліди,
Темні очі-зірки із глибин ніби просяться в небо.
Час зникає як лист той горіховий в тілі води,
Що упав, почорнів, і лишився… Для Долі. Для Тебе.
