Жила собі муха в садочку на груші,
Їй запах солодкий подобався дуже,
Раділа, що тепле і затишне місце,
Щоранку на сонечку чистила крильця,
Зайнявши листочок, зігрітий промінням –
Веселим і ніжним, дарма, що осіннім.
Наситила груша садок ароматом,
Він смачно, мов хвиля, тягнувсь аж до хати.
І бачила муха своїм влучним зором:
Там сонцем залите подвір’я просторе,
Там ваблять красою доглянуті квіти
І бігають з галасом, граються діти.
Ось мама їх вийшла в халаті і боса,
Поставила мисочку груш на порозі.
Злетілися діти, схопили по грушці...
Та плакати раптом схотілося мушці.
Листок її теплий жовтів, мов захворів,
І може, як інші, відірветься скоро,
І втратить вона свою рідну домівку,
Бо голою стане улюблена гілка.
Їй щастя лишилося мало: ще трошки –
І груші останні зберуться у кошик,
Їх вправно у двір віднесе господиня,
Не з груші, а з хати їх запах полине.
Як житиме муха без їхнього соку?
Та ж скільки їй випаде горя і доки?!
Учора ще, бідна – ні в чому ж не винна –
Не втрапила ледь у липке павутиння,
Яке зачепилось за грушу, мов коси,
А ніччю їй крильця морозила осінь...
Подумала муха: «Хай буде що буде!
Бо відчай штовхає летіти у люди!»
Знялася з листочка, запурхали крила,
І муха у двір до людей полетіла.
Кружляла, соромлячись, гостя незвана,
Вподобавши ласий вершечок паркану,
Що сонцем нагрітий. І зважившись раптом,
Присіла почухати крила і лапи.
Утім небезпека була дуже близько,
Бо лапою крила їй цапнула кицька.
Зметнулася муха, налякана сильно,
Ображена дуже на кицьку свавільну,
Дзижчала щосили і крила латати
Крізь двері прокриті влетіла у хату.
Присіла на стіл і, пригнічена горем,
Крутила у боки крило своє хворе.
Та й тут, в теплій хаті прийшлося їй гірко –
Найстарше дівча ухопило ганчірку
І як почало бідну муху ганяти,
Що та не раділа ні грушам, ні хаті.
І враз оцінила, як мало простору,
І волі немає – не те, що надворі.
Хай груші стоять на столі соковиті,
Уже не живі, та ще сонцем налиті –
Схотіла прорватись вона на подвір’я
У свіжість холодну його надвечір’я
І далі летіти в осінній садочок,
Присісти на грушу, на жовтий листочок.
І там, якщо доля така – помирати,
Але не вертатись до теплої хати.
Ховаючись в шторі від злої ганчірки,
Угледіла муха відкриту кватирку
І враз полетіла як бачили очі –
Уже до людей повертатись не схоче.
Але за вікном їз гарячої втечі
Одразу схопив її холодом вечір,
Замерзли тендітні поранені крильця,
І лапки, і чорне знесилене тільце.
Та добре, що з хатою поруч є хлів,
І звідти парує тепло від корів.
Не думавши, муха туди полетіла –
Хоча б відпочити, поповнити сили.
Присіла, зігрілась, занурившись в сіно,
Та так і заснула у вечір осінній.
