© Юлія, 05-05-2011
|
Так важко чути голос твій чарівний,
який давно у снах я чула,
і погляд твій, як птаха погляд вільний,
і посмішку ласкаву не забула.
А ти ж мабуть усе забув давно,
і мої очі, і мої слова,
а що тобі, нічого ж не було,
лиш вітер, сонце та весна.
Весна, яка не прийде більш до мене,
яка не бачитиме очі ці сумні.
Бо ти забрав її, і взявши з нею небо,
пішов далеко, аж на край землі...
|
|
кількість оцінок — 0 |
|