Світ роздруковано синіми смугами.
Чорне та біле, що назване сірістю.
О небосхиле, в морях відбиваємий,
Тишу ти ріжеш туманом мінливості.
Ми вже забули про грубість одвічності,
Середньовічних традицій узгодження.
Скрип катапульти під твердими стінами -
Ось нісенітниця віри походження.
Північ відмітилась в храмі зі дзвонами.
Голосно крик розганяється вітрами.
Святості зовсім в житті не цінуєте,
Військо лякаючи з демоном битвами.
Перша по ночі і гості роз*їхались.
Хтось закуняв уві сні щось белькочучи.
Я, мов би кіт, під закритими вікнами
Ходжу, міледі коханій муркочучи.
Ми розстріляли невірних для Господа,
Тим враз порушивши заповідь вічную.
Хочемо небо в майно запозичити,
Тишу порушивши ангелам звичную.
Крик вартового, що з Смертю зустрінеться,
Змушує місяць сховатись за хмарами.
Тінь арбалет заряджає знецінений
Дуже повільно, овита примарами.
Музика тиха із сумом полилася.
Кинутись в захист мені не доводиться.
Привид минулого дихає в сутінках -
Вічність на роздуми небом відводиться.
Річка вирує, гроза починається,
Голоси серця звучать небезпеками.
Я посміхаюсь, в воді відбиваємий.
Сірі віки залишились далекими.
