| © Іг, 06-04-2011
|
Темночервоний колір палітури,
Картонні сторінки нехитрої текстури,
Ми просто зупинить хотіли час,
Свого життя простого, без прикрас.
Немає підлих зрад, образ,
І ні про що, пихатих фраз.
У тишу поринаєм, спомин знов,
Стереотипу тут нема оков.
Це просто зупинилась мить.
На цій, мене ще вчать ходить,
А тут, голенький граюся в воді,
Не так як зараз, тепло ще було тоді.
Ось тато високо підняв на руки,
Ще попереду всі життєві муки.
І мама, зовсім юна, як артистка,
Домбай, у гори групою, - туристка.
Так смішно бачить, я маленький.
Волоссячко світленьке і ріденьке,
І зараз світлий, лиш не той відтінок,
Прожито півстолітній вже відтинок.
А це портрет сім'ї, усі помпезні,
І тато поряд, ще такий кремезний.
На катері, роздіті, це є Крим,
Ті спогади пливуть, неначе дим.
Я з квітами, це - перший клас,
Немає багатьох уже із нас.
Я впізнаю себе і друзів,
Лице подерте, бігали по лісосмузі.
Ось разом всі, та це ж парад,
Ох, скільки років це було назад.
Епохи край, історії кінець,
Вже без параду, водять як овець.
Студенти бородаті - будзагін,
Тут в формі, біля бойових машин.
А це, із паперовим вітрячком,
Кораблик-дощечку, пускаю потічком.
Зігріли спогади на мить,
Ще ніби молодий, і є ще хіть.
Чомусь змішалось, дембельський наказ,
І шлюбні, той, щасливо-нещасливий час.
Усе два кольори, і чорний верх бере.
Років нещадний млин, безжалісно зітре.
Ще пару сторінок перегорнуть,
Дивись, і кінчиться геройський путь.
Ігор Стожар
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
