Якось прокидаюся в холодному поту:
перелЯк ментальний свій ніде я не знайду.
Він десь зник! Кудись подівся! Що тепер робить!?
Без побоювань і жаху ЯК я буду жить?!
Приспів:
Боязно подумати полохливим нам,
що прийти кінець може лякам і страхАм.
Стати б нам сміливими хоч єдиний раз!
Якщо не боятись – боятимуться нас!
Острах всього і кругом – постійний поводир.
Болісне побоювання – мій орієнтир.
Я боявся землетрусів, грипу і чуми,
хуліганів і начальства, армії й тюрми.
Приспів.
Я страшився змій, вампірів, жаб і павуків,
КГБ, автомобілів, газу, лікарів,
смерті, смерчів, африканців, інопланетян,
воєн, НАТОвських агресій, «дружби» росіян.
Приспів.
Мені лячно прокурорів, суддів і клопів,
депутатів, екстрасенсів, відьом і чортів,
президентів, адвокатів, зеків і нероб,
спеки, голоду, похмілля, старості й хвороб.
Приспів.
