|
|
| Авторів: |
2685
|
| Творів: |
50988
|
| Рецензій: |
95732
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 28387, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.219.112.111') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Поема
|
|
|
| © Галина Російчук, 17-03-2011
|
Де верби, де цвіте калина,
Де журавлиний чути клик
Стояла втомлена дівчина
В очах у неї чувся крик.
Стояла мовчки і дивилась
З зінниць вогонь, кругом пожар
Ішла у прірву й не корилась
В душі любов, але не страх.
Уся заквітчана, чарівна,
Співає небо голубе в очах
Довга коса, немов царівна,
Жовтенька сукня в колосках.
Вона відчула порив вітру
А я дивилась із кутка.
Заплакала дівчина гірко
І кров текла з-під рукава.
Я підійшла й спитала тихо:
Допомогти? Усе гаразд?
Вона дивилась мовчки, гірко
Й схопила руку мою враз
Та повела мене до річки,
Де сонце падало у сон
У загадковості смерічки,
Де вся краса брала в полон.
Я закохалась в божевілля
У світло й яблуневий рай!
Потім... з`явилося насилля,
Війна і кров, димлений гай.
Ішли вперед перед очима
Опухлі діти і батьки,
А все що було жовто-синє
Зі злістю рвали на шматки.
І землі рідні вивозили,
І церкви спалювали вщент
Нову ідею в "рай" прибили
Маєш думку - значить "мёртв".
Ішли нові вже покоління
І все стогнало без кінця,
Туман овив всіх божевіллям,
Пустили сльози небеса.
Нарешті крикнув хтось: "Рятуйте!
Відкрийте очі на життя!
Ви нація! Свободу знайте!..."
І спалахнула знов війна.
Душу і тіло положили
За нашу з вами там свободу
А ми за те що вільно жили
Кидали хліба, цурались народу.
Цурались пам`яті й пісень,
Що мати над колискою співала.
Минала ніч, минав і день,
І в яму швидко все скидали.
І бігла там все та ж дівчина
Благала, плакала, молилась
Стояла гірко біля тина,
В душі любов і не корилась.
Лише мирно чекала спасіння,
Годувала колоссям синів
Жорстоко кидали каміння,
А вона жила в надії снів.
Із кожним забрудненим словом
Дівчина кров`ю стікала,
Омана усе! ...наче з ромом.
Її усе менш помічали.
Вона підійшла до обриву
Підбіг до дівчини хлопчисько.
Гордо назвавсь її сином,
Заплакав і вклонився низько.
Стояла там біла береза
Бруньки її вмить проросли.
Звернувся хлопчина до неї:
"Україно, ми твої сини...!"
Заплакала я і затихла
Дівчина втекла між вітри
Я знаю вона ще не вмерла
Душа її з нами живе...
Лиш ми українці поснули,
Забули ми давні роки,
Про мову, свободу забули
З пустого чекаєм весни.
Ридали забуті ікони,
Плакали хвилі Дніпра.
Велика ціна у свободи,
Але ти є, країно, ти жива!
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
