БатькІвська мова, мова предків, мова роду –
іденти-фікаційний наче код.
В своїй (?) державі їй не має ходу,
своєї мови вже не бачить наш народ,
хіба в дрібних субтитрах на ТВ-екрані –
то фільми «продубльовані» на глум.
А крупно – фарбами – матюччя на паркані,
без нього нам не йде ніщо на ум.
Вже скоро мову нашу всі забудуть.
Вже майже «нєт в налічіі» її.
Нащадки наші на англійській мові будуть
іржать і блеяти на дивній цій землі
чи на івриті, хінді чи китайській.
«Какая разніца какім» вести «базар»?!
А може викоріним ще ми синдром хохляцький?
Чи ще раз хтось напише нам «Кобзар»?
