Ніфіга собі глюк у тобі, не знайти навіть сірої цятки
Але часом аж супер, коли з сонцем заграєшся в карти,
Хто із вас програє? І чи вдосталь у тебе завдатку
Юденій весні за зраду? Тож, Зимо, чи варто
Нахмарювати колобків? Пасок запетлюй надовго,
Який в світлі сяє хвоїнами строгого срібла.
Ця безмірна цікавість, цей хворобливий щем для нікого,
Не варто удаваних сліз! Ти ніби повидло
Жереш чужі дзеркала, розмальовуєш сліпі ліхтарі,
Які ще зігріті, а раптом на зморених паперах
Літери помаранчевого падолисту, що вустами торкались землі
В останній зберуться аншлаг – минула цим роком прем’єра?
Твій іній приємний на зір, але захолодний на дотик!
То хто зрадить тебе, коли в серці ти всіх продала?
Мерзлих доларів фальш, нікчемних блудниць хороводик
Ти така ж непостійна – кокаїнові крихти з стола
Ти вдихаєш безслідно за екстазі марного дійства –
Божевільна! Згибають нізащо посадки лісів…
Досить сяйва дурного, надмірної гри і блюзнірства,
Чого ти навчаєш сніги, що дітям своїм віддаси?
Холод впав на брудне від вологи волосся,
Що не встигнув зкосичить… на вухах пірсінговий лід.
Тебе ж бачили з вітром, на тобі сарафан із колосся,
А ти бавишся сріблом. Не хурдель забагато на мідь
Ще не вмерзлу… Пам’ятаєш колишнє латаття,
Що вбивали в красі? Без горілки тебе не впізнать.
Ти в сімейне життя завжди уриваєшся бляддю
Ти протрахана наскрізь, на тобі всіх борделів печать.
Вітру спать не дала і при ньому з морозом кохалась
Просто так, ради спорту, - не вперше загиб чемпіон.
І даремно слова на бурульках твоїх розпинались –
Най сьогодні десяток, а завтра таких легіон!
Зупинися, паскудо! Вдивися в пунктирний орнамент
На проталі Весна. На чужому теплі догасай!
Бісів дідька матюч, а хоча, навіть чортову маму –
Однаково потонеш в струмках, на милість собі не чекай!
10.11. – 20.11.2006 рік.
