Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2572
Творів: 46717
Рецензій: 91100

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Переклад

З Фаїни Ґрімбєрґ. "Як добре те..."

© Євгенія Люба, 16-11-2010
Як добре те, що не спалили,
на кладовищі схоронили.
На серці важко, а в душі якась
полегкість. Бо все-таки він тут,
і можна до могили
прийти, хоча вона і не близька…
Чи там, внизу, не холодно йому?
Чи горличко у нього
не болить? І залозки його у сирості
підземній чи не запалені
і не набрякли? Чи
не плаче він у темряві зі страху,
самотності? Додому
не проситься ?
А, може, він тихенько у куточку
сидить і плаче? Поки
там смерть-учителька з ним поряд земляні
виводить літери,
І простяга указку
до мокрої, до гробової дошки…
Тече вода холодна у підземнім
душі. І темно там!
І всюди посинілі
і потемнілі
ледь-ледь виразні
омертвілі примарні
визирають лиця.
І смуглими долоньками своїми
він закриває вуха і боїться
їх опустити… Повеліли
помитись чисто – щоби не лишилось
найменшої скривавленої кірки,
з кісточок
відмити повеліли м’язи й жили.
А, між тим,
він вчився на самі п’ятірки
чотири перших роки, поки
маленьким був і на землі до школи
ходив…
Хіба можливо те, щоби ці руки любі
корінням темним стали? І хіба
можливо у волосся це хвилясте
пилюку земляну вплести?
І треба земляну вивчати мову
і всяке інше різне, щоби там
поговорити з каменем підземним,
з комахами щоб дружбу завести…
Там в коридорі довгому і темнім
якийсь незрозумілий телефон
висить. Але маленький хлопчик –
ніяк не дотягнутися йому
до телефону.
Там світло влітку пробивається слабке,
ледь-ледь живе;
там холодно узимку.
Хай навіть і дістане він раптово
до телефону, та ніхто не дасть
йому монетки і не дасть жетона.
І тóму
Андрій не може подзвонить додому.

---------------------------------------------------------------------
       Из "Любовной Андреевой хрестоматии"

                                        * * *
Как хорошо, что не сожгли,
                                                на кладбище похоронили.
На сердце тяжело,
                                а где-то на душе -
                                                                легко.
Ведь все-таки он здесь,
                                          и можно приходить к могиле,
Хотя могила далеко...
Но там, внизу,
                        не холодно ему?
                                                      Горлышко не болит у него?
                                                      Желёзки у него
                                                              от этой сырости подземной
                                                              не воспалились,
                                                              не набухли?
Не плачет он от одиночества,
                                                  от темноты, от страха?
                                Не просится домой?
                  Не плачет где-нибудь тихонько в уголке?..
Учительница-смерть стоит и пишет земляные буквы,
И тянется указкой длинной
                                к мокрой гробовой доске...
Холодная вода течет в подземном душе.
И там темно!
                      И там повсюду посинелые и потемнелые
                                бледно различаются,
                                мертво глядятся
                                сумрачные лица.
И смуглыми ладошками он прикрывает уши,
И ручки опустить боится...
Велели чисто мыться -
                                          чтобы ни одной кровавой корки,
Чтобы отмыть все косточки
                                                от мускулов и жил.
А он четыре первых года учился на пятёрки,
Когда совсем был маленький,
                                                    и в школу на земле ходил...
Но разве станут эти руки милые любимые
                                                                          темными корнями?
И разве можно, чтобы в эти волосы волнистые
                                пыль земляную заплели?..
И надо земляные языки учить
                                                    и разное другое всё,
              чтобы всё время говорить с подземными камнями,
И подружиться с насекомыми земли...
Там в коридоре длинном темном
              какой-то непонятный телефон висит.
        Но мальчик маленький,
              никак ему не дотянуться там до телефона.
Там летом слабый-слабый свет просачивается,
                                                                                едва живой;
                                там очень холодно зимой.
И даже если он дотянется случайно,
                      там никто не даст монетку,
                      и у него ведь нет жетона.
И потому Андрей не может позвонить домой.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.70918917655945 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …