Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51599
Рецензій: 96027

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 25688, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.97.14.87')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Поезія Цикл поезій

Манером

© Yephrem Patsyukevitch, 09-10-2010
***
Любов стебло повила по мені,
розкрила запахущі білі квіти;
справдилась так, що ніде правди діти.
Спинились ночі, зупинились дні.

Світ виповнився. Друзів бастіон
круг мене став тісним і теплим колом.
Мої пасьянси склалися у долю.
Мені скорились води і вогонь,

і на Подільській лінії трамваї.
Безхмарно від Житомира по Вуж.
Ще, може, дощик буде - та чому ж?
Триває пісня, і любов триває.

І непотопно тануть в глибині
сонця, великі, лагідні та мирні...
Чому ж, і правда, дивно так мені,
немов за двері кинутій сокирі?

***
мій вірний друже-аркадаш!
биз ми багато пережили.
дозволь скажу бен-друже милий –
соуз не перерветься наш.

розор і жах по всіх усюдах
але у нас вакіт башка
рука правителя важка
доземно гне нещасні люде й

до праці гонить мов товар
а в нас в умі ґюзель кізляри
газелі й кізки, не доляри
хоча і маємо навар.

мій аркадаше, вірний друже!
не вІзьме нас на абордаж
цей час гнилий, цей час продажний,
бо наше серце – біла ружа

палає сяє та горить.
ми штуки мудрої аскери
ми – міт повернення й печери
в нас танрісальна кожна мить

і щоби ми тюрлю померли
не дочекатись ворогам:
заснем лише, неначе мерлін
межи магічних діаграм

щоби воскреснути йолмезно
могутні радісні кремезні
для віршів і прекрасних дам


***
посеред ночі пробудилось
порторіканськеє кубло
в землі щось ходом заходило
у небі гудом загуло

заворохобила гангрена
і бруклин палом запалав
затанцювала макарену
санта марія дель пілар

а з дому того, що навпроти
ревнув на совість і за страх
дрівнобіжучі давні ноти
Йоган і Себастіян, і Бах

утрьох вони волали дружно
і побороти не могли
гітари й ґонґи харалужні
порторіканської орди

а в третім домі хтіли спати
сашко там чув образу й сказ
і як було не в перший раз
почав недобре замишляти:

поїхать ранком у бей рідж
купити у крамниці “рюґер”
та індіани джонса ніж
аби боялися злодюги

бо з чорним порохом пістоль
без перевірки йде у продаж
бо дуло ж арґумент простой
ногами правди не доходиш

перечіпляючи стільця
вікна він защібку налапав
і гнівно з усього лиця
назовні викинув “шатапа”

і змовкла веремія ця
і він, як увірвалась казка,
у те кубло порторіканське
гранату кинуть обіцяв

***
мені лишилося не много
ми скоро в небо перейдем
сліпі від полум’я земного
глухі од янгольських сурем

кажу я “небо” фіґурально
цей термін пекло обійма
палка де лава і печальна
грішливі душі та пітьма

колись-то був прозорий сонцю
руки рожевий пластівець
і з за ґратчастого віконця
радів душі її отець

красивий і легкий початок
суворий і сумний кінець
іржа проїла білі лати
втомив недокінчимий ґерць

невидний друг нетерпеливо
мантачить сяючу косу
вже небо дощ узяв у ґрати
а я все кубрика трясу

але не шістки випадають
лише полова слів пустих
після таких ото баталій
хоча б один путящий стих

і палить оком ненависно
мій друг, суддя і провідник
то чхне, а то косою блисне
до писаря порожніх книг

стоїть і чухає матню
мій хоронитель волохатий
в яку нечувану бридню
я заселився мов у хату

чимал пожар уже потух
хіба лише залізна діва
іще ворушить млявий дух
піснями про число правдиве

***
мене сьогодні ти, благаю, відпусти.
мені не вільно. шось мені злостивиться.
од слів твоїх, побожних і святих
у мене шкіра репає на вилицях.

дай погулять самопаски по вулицях,
де суне лавою веселою народ.
я не втечу від золотого вулика
не бійся, я не скам’янію, наче лот

ова жона кристалом натрійхлористим,
бо твій гачок у мене в язику.
ти знаєш, на мені нема знаку.
однак, я твій, в усім своїм убожестві.

ще раз. один. я кроввю задурманений.
дай благоденственно сьогодні помовчать,
життя упитись недолугими обманами.
дай відпочити від твоїх заклять  

лунає де торохкотлива музика
де сіру хмару чеше хмарочос.
і я прийду й скажу: кохання не вдалось
і буду знов устами заскорузлими

цегельні вірші класти і прості
у недорікій і смертельній щирості.
я буду знов. дай злості розпошириться.
мене сьогодні ти, благаю, відпусти.

***
у неї рвалось і боліло
і в тілі гинула душа
ламаючи прозорі крила
а я не мав її крижа

за мідну ламану копійку.
пірнув у вечір, мов у став
сусіда на гітарі дринькав
у небі янгол кружеляв

її палило та ломило
з коріння до самих верхів
а я своє важке бурмило
у телевізора встромив

в його печері непросторій
гула остання новина
і плетення чужих історій
мене занурило до дна

скляної призми. а у небі –
у небі – колесо пливло й
непрогнозований перебіг
складав життя похмуре тло

на самоті вона сиділа
і серце билося у ній
співало і словами нило
схиляючися до війни

і свого пана господаря
бридкий кривила мстиво вид:
він мав на голові дві тварі
немилосерден і несит

і надворі тогді смеркало
як я до неї підійшов
зустрівши слово неласкаве
і від образи похолов

і чорнобілого екрану
світився каламутний став
мені було вставати рано
та я сидів і не лягав

та несподіваній образі
до ранку ради я не дав
і, втомлено, за котрим разом,
жони чужої возжадав


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Не тільки зміст...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Мoскат., 09-10-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.029438972473145 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати