Дика пантера втечею зречення
сповнена болю і жертви в ім’я слави
розрізує власну шкуру на маленькі клаптики дорогим сумочкам.
І божевільно регоче як втрата себе самої через тіло.
Вона просочюється життям кволим і таким мізерним,
що їй не шкода відати себе в жертву.
Просочується вся запахом бензину з кров’ю і залишає кволий слід.
я застрягаю в гратах клітки з своєю душею
я прощаюся з нею, бо вона - це зречення відсутності.
І та пантера дивиться очима сповненими жалю.
І залишається тільки купити собі сумочку
зроблену з уламків власної втечі крізь тіло
маленьке і загублене як пісок у ванні де милися ноги,
брудні куці ноги якими ти втікає від крил душі своєї
не сповненої
і не хочеться бачити ті очі сповнені болю
ті уста запечені з кровю
той мозок забитий мотлохом,
бо є щось краще - дальше ніж простір в раковині,
довше ніж вогонь на плитці де засмажились яйця,
чистіше ніж попрані шкарпетки сірі,
міцніше ніж уламки щастя розкидані в буденності.
я застрягаю в тих гратах у клітці з пантерою і мені не хочеться втікати
хай терзає до болю спорожніле серце втомлене,
хай будить в мені відвічного не-генія не сповненого мріями
і я буду тліти, тліти тихою жертвою власної душі кращої, більшої, міцнішої
сповненої вічних ілюзій смерті
