Твої листи, що надходять під ранок - тоді,
коли вже вогні
Південного Хреста починають згасати.
Ці листи, наче невидимі крила зоряного Лебедя,
що відлітає щоранку у невідомі краї.
Я відкриваю конверти, зліплені із паперових снів,
перечитую ці листи зі знайомим почерком.
Прозорі слова: від них віє космічним холодом...
Я впізнаю тебе.
Я уявляю тебе...
Ніч над містом поволі згортає свої чорні вітрила
і відчалює тихо кудись у безсоння.
Відчиняю вікно.
Я вдивляюсь у ніч,
ніби небо і ніч злились воєдино -
в безмежжя...
Гіркий цигарковий дим
зміїно в'їдається у думки:
десь той прадавній, чи, може, прийдешній рай
підсвідомo живе у згадках про перший гріх -
своє яблуко-серце я розкраюю
і даю половинку тобі, мій Адаме...
Що залишилось?
Ці давні, крилаті листи вже також
зникають як дим
над вогнистим заобрієм...
