І знову дощ -
злива залишає
темні сліди м´яких мокрих лап
великого звіра
з гострими пазурами..
І там,
куди він ішов,
залишив по собі
ріки різнокольорових сліз,
від простого смутку
починаючи,
і відчаєм,
розсіваючи меланхолію
про незрозумілість
днів прийдешніх,
кінчаючи...
I цей З-B-I-P,
важко дихаючи,
скинувши руно
ягнячого
важезного золота,
все ішов та ішов
угору і вниз,
знизу - угору
непереставаючи,
наче сірий хижий вовк,
понад головами
відчайдушних -
зі звагітнілих хмар
падав на тім´я тих,
де найбільше родиться
зерен,
і не думав,
що
його власне зерня
колись
за якихось
дві тисячі літ
змутується
до невпізнанності...
Одні
його впізнавали
як відлиск Всемогутнього,
інші - як знамено швидких бурхливих перемін,
а інші - як тяжку невідворотність
милосердя..
I
ніколи
й нікому
невідомо,
що щe з цих
зерен
зродиться..
