|
|
| Авторів: |
2685
|
| Творів: |
51002
|
| Рецензій: |
95741
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 24247, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.145.94.251') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Переклад
|
|
|
| © Галина Михайловська, 03-07-2010
|
***
Яка насолода, що сяють сніги,
що холод приходить сльоті навздогінці,
що ніжно й тривожно прикраси з фольги
висвічують вулицю з вікон крамниці.
Коли конфетті, мішура, серпантин
злітають над прозою інших гараздів,
сповільненість передсвяткових годин
відчути й прожити – хіба це не радість?
Хіба не везіння, що затінок знов
від лап ялинкових - пухнастих, примхливих,
що вічнозеленим посланням любов
вселилася в душу й примножила диво.
Нагрянули звідки ялина та щем,
ховались де досі, як разом у гості?
Немов дитинча під дверима тихцем,
я вже зачекалась, а двері - нарозтіж.
Яка насолода, що думати час,
де зіркою кулька скляна залеліє,
і тільки втішатися сяйвом прикрас,
і тільки любити цей світ неможливий...
***
Проголошують осінь куранти,
б’ють гучніше в саду, ніж торік.
Стільки раз ще ударам лунати,
скільки яблук лишилось вгорі.
Хто цим боєм – ритмічним, поважним -
часоміра засвідчує хід?
Чинить сад свої дії відважні
непомітно, немов мимохіть.
Все відвертіше чути в природі
про любов і про кревний зв’язок,
наче ти - не посвідник сторонній,
а причинець її перемог.
Оригінали:
***
Какое блаженство, что блещут снега,
что холод окреп, а с утра моросило,
что дико и нежно сверкает фольга
на каждом углу и в окне магазина.
Пока серпантин, мишура, канитель
восходят над скукою прочих имуществ,
томительность предновогодних недель
терпеть и сносить - что за дивная участь!
Какая удача, что тени легли
вкруг елок и елей, цветущих повсюду,
и вечнозеленая новость любви
душе внушена и прибавлена к чуду.
Откуда нагрянули нежность и ель,
где прежде таились и как сговорились!
Как дети, что ждут у заветных дверей,
я ждать позабыла, а двери открылись.
Какое блаженство, что надо решать,
где краше затеплится шарик стеклянный,
и только любить, только ель наряжать
и созерцать этот мир несказанный...
***
Бьют часы, возвестившие осень:
тяжелее, чем в прошлом году,
ударяется яблоко оземь -
столько раз, сколько яблок в саду.
Этой музыкой, внятной и важной,
кто твердит, что часы не стоят?
Совершает поступок отважный,
но как будто бездействует сад.
Всё заметней в природе печальной
выраженье любви и родства,
словно ты - не свидетель случайный,
а виновник ее торжества.
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
