це не маски а грані – гарячі холодні теплі
між собою не дружать і гострі у них краї
я дивлюсь на одну я торкаюсь – пече як пекло
я дивлюся на іншу – й тепла посилаю їй
це кристал
не бокал – не збереш не зіллєш докупи
не змішаєш коктейль щоб собі догодити ним
перша грань реагує на сонце – й на вечір тухне
друга грань любить місяць – і тому не любить сни
третя – сутінь вбирає і зовні м’яка мов хутро
і здається що просить про ласку чи забуття
а четверта – на світ і на все в цьому світі люта –
викликає на себе вогонь як бунтарський стяг
ще одна – мовчазна непомітна смиренна чорна –
поглинає мов яма чи келія чи затвор
як підійдеш впритул над тобою землі нагорне
та з-під неї сяйне тобі в очі як божество
інша – вік весь проспить провалившись у інший вимір
не добудиться світ і відступиться навіть Бог
(ця овечка – чужа
досить клопотів зі своїми
поряд грань більш доступна – а отже і сплатить борг)
скільки їх? ти покажеш усі? ти усі їх знаєш?
мить – кристал повернувся –
ти бачиш? ти впізнаєш?
це не маски це грані – не вріжся найближчим краєм
може це і для тебе – для тебе! – та не твоє
обійди його зокола обдивися але не мацай
спектр незмінний – це в погляді міняться кольори
ні не грим і не гра не штукарство і не шаманство
він – такий
він не хоче себе навіть повторить
