Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2553
Творів: 46312
Рецензій: 90456

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Цикл поезій

Наскрізне

© Світлана Одинець , 20-06-2010


***
Ця кров -  твоя, зі схудлих рук
Вона стікає без згортання в часі
А ти все в сні. Тебе зі сну
під руки виведе монашка в рясі.

Вона мовчить, бо знає. Й ти мовчиш.
Безвладна гордість  в змерзлому світанку
І вже ніхто не схилиться над тілом на зорі
У  найстрашніший чаc – о п'ятій ранку

Тобі вже двадцять літ. Ти вже збагнула врешті
Ці криптограми на холодних коридорах,
Цей запах у щілинах змоклих стріх,
Цю осінь  передсмертну, що крізь  тексти
Старою відьмою зсунулась на бік.

Ці дикі ночі –  спазмом серед горла,
Розбиті пляшки  – відрухом з вікна.
Жовтогарячий біль, лисицею спроквола
Знекровлює розрізані вуста.

Що ще? Високі полиці книжок,
окріп лимонний і  скляні міста,
Готичні тіні на худих обличчях
Сама снуєш як тінь. Сама скляна.
І непритомна при людських каліцтвах

Болить любов і мозок. Вся буденність дня болить.
В безсонні ночі мариться Варшава.
Я тут і там, але   –  жива
Лиш кров моя  – в горнятку замість кави

19.11.08


***
А погляд у неї – як сіль
Застиглий кришталь на скронях.
Волосся спадає з-пліч
Гранатово-бурим соком.

Як кров. Від артерій до серця.
Затиснуть, мов вену – не вдасться.
Скривавленим згустком – сплеском
Проходиш  - з ножем – у пастку.

Не вдасться. І музика слабне.
В твоїх тонкозорих пальцях.
Лиш згублені душі кличуть
Рушник вишивати на п’яльцях.

Заквітчана в осінь діва
Розп’ята двома тілами
Весілля відбуде зрання,
Затисши артерійну рану.

І погляд у неї – як сіль.
А кров – як водиця.
Чого ж тобі, мила, не спиться?
У твої останні дні?...

19/09/07


Щоденне
Серце скаче, як зайчик, і видно вже першу кров
І набухлі аорти – як груди  – за мить до кохання
І моя здичавіла, нелюдська, ніким не   - збагнена любов
Руки склала, як відьма, й регоче до рання

Вже і ангелам смутно, й чорти повсідалися мирно,
І змертвіла душа розгублено дивиться з неба
А моя стужавіла любов так мирно й відкрито
«Прорізає» на сколотій шкірі апокрифи  й веди

Ця чутливість – о Господи! – навіть  не з  дотику
Тіло криком кричить лиш від тіні холодних рук
Помолися хоча б, як любити не згодився,  
І волосся спітніле відкинь, бо осліпну  в цих муках

Чим поможеш мені у цих передсмертних хвилинах?
Чим зарадиш, як ти –  Чоловік?
Твоя шабля  – готова, і одяг  – на сонці посушений,
І дорога  твоя трива вже сто літ

…затиснути себе у змертвілих руках,
заштовхнути всі спазми у тіло нестишене.
Не спиняйся, хоч  ангели вже відлетіли
Але Бог обіцяв, що Сам на руках поколише…


Листопадове

В ті дні прокидалась надрання, відразу по третій -
ні запаху тіла,  ні звуків душі
Ховалась у постіль, як в гострі багнети,  -
По  шкірі засмаглій, з серпневих  часів

Межа була чітко: як час осьового притулку
За вікнами  - ніч, на чолі – білі краплі дощу:
- Візьми мене, Боже, отак, у сорочці, до себе
Бо я ні секунди отут не живу…


Я тільки терплю - крізь дощі, і повітря
Крізь холод смертельний, екстази і мор
Люблю тільки сон, бо у снах заніміло
нарешті звільняюсь з метальних підков

У сні я лягаю  на сніг і вмовкаю
В мороз і вологу  - у бузковим  намисті
Це смерть  - щогодинна, але сон оживляє
На плечах  - знову кров, але дихання чисте



І тоді, із австрійських балконів, на Ринку
Зупиняється  час, і вода, і просвічений голосом  біль
Концентрується чітко десь в передпліччі
А на шкірі – крізь кров  - виступає і сіль…


1.11.09
22.26


Травнева злива

Я чую дихання твоє -  у цій передгрозі
Її немає ще, до неї ще хвилинок з десять,
а небо вже зашпорталось в душі
і пахне  так, як скошене колосся

Така стихія зчиниться за хвилю
в таких конвульсіях заб’ється світ,
а човник божевільної Марусі
все так, як вперше, буде на воді


цей  трохи дивний, безумовний час
й твоя безумність -  повна і самотня
мої палахкотілі  метастази
на зламі зранених колін
І де ж нам далі заховатися від світу
Все потаємне раптом стало явом
Мої фантазїі, моя уява  -
прописаним життєписом твоїм


***
Опік руки, крізь шкіру тонку і мокру
Падає дощ  на розквітлий рожевий  бузок
А над пострісканим  львівським бароко
В тиші твоїй проступає лице

І перед профілем світлим – читатиму новий текст
В строгій суконці, закритій від вітру і світла,
В твому обличчі читаю   мовчазний  протест
Й дихаю тяжко, крізь звуки  молитви …

29.05.09


***
Щось виє тобі під вікнами тяжко –
Наскрізно з душі вийшло в поле на вітер
І пташкою дикою впало у ніч.
Розслаблений стукіт коліс –   наче тінь на обличчі
І терпне душа, що звисала із тіла  як річ.

Тебе не було отут сотнями років
Тут тіні твої колисались в міжчассі
Й холодне волосся пшеничними пасмами
Лежало у лев’ячих лапах як парость

Моє синьооке дитя, у постійних мовчаннях
У сумнівах вічних, без слів і без меж
Ти плаваєш вільно, в прозорих  світанках
Ти дихаєш киснем. І в ньому помреш.

А я поруч тебе і очі підняти боюся
Не бачу роками ні сонця, ні неба
Лиш лінії долі на твоїх долонях
Окреслюють першу й єдину потребу –
Відбутись для тебе. З тобою, й без себе,
Відбутись назавжди в тобі.



На Спаса

Дев’ятнадцяте серпня – занурений в яблука Львів
З холодної ночі -  наповнений наскрізь  соком,
Затих сам в собі, і у світлі й воді
Звучить щохвилинно  вологим  акордом

В його кам’яницях уже підночовує осінь
І дихають небом  закохані леви
І сонячні яблука  падають з тонких долонь
І тихо всміхається діва Марія

Моя посивіла душа спинилась раптово сьогодні
Над полем густим, в предранковій тривозі
Я прошу  її  залишитись з тобою  
Вона ж мене кличе лишитись в житті…

19.08.09


***
Коли випаде перший сніг, я зариюся в нього вся
До останнього пульсу на кінчиках синіх пальців
До останніх ударів останнього серцебиття
До останньої вени з тонких   зап’ястків

Посивіла від болю, роздерта на тричі –
все на “л”  –  і любов, і Львів, і лев
На дзвіницях гойдаючись, саме звідти –   і стрибну
Головою униз, щоб напевно уже  на смерть.

Розпашіла німкеня – туристка,  шпигунка, коханка
Сціпеніло застигне над кров’ю з бруківки
Ким не бути тобі, а таке все ж побачити варто
Серце мертве -   крізь  пульс   «стометрівки»


На олімпах зелених, там то часто буває
Їм богам, і русалкам  –  людське серце як м’яч
І мені, як богині, не страшно вбивати.  
Краще йди. Бо як стріну  – то страчу.

Настелю – вже по смерті  – орхідей і ромашок
Колисатиму, сонце, як мати дитя,
У останньому сні руйнуватиму важко
Плоть і дух, все  – чим душу розтяв.

І листи, і чуття. І губи, і плечі
Вздовж і впоперек, на чолі  хіба  чорний хрест
Знак пророчий. Суворий. Як пам’ять в коханні.
Як скривавлений сніг на порозі  в   джаз-фест.

17.11.08


***
Затиснутий ніж в руці,
застигло повітря у скронях,
і кров’ю, на підвіконні,
хлюпоче сплюндрований бог.

І тиша б’ється в долонях
продати й пропити – на відліт
осіннього сну сваволі
і п’яного, сірого літа.

У колі розтятих будинків,
у днях галасливих базарів
ти вперто ріжеш сторінки
свого заблукалого раю.

Твій день не почнеться завтра,
твій світ захлинеться кров’ю,
з розплавленого металу –
у тебе твої долоні.

Хто знайде твої стежки
на срібних покроях смерті?
Твій бог велів берегти
пожовклі, старенькі конверти.

Заплутана в нитках зла –
фарбовані цятки на персах,
і кається, і проклина,
до нитки обшарпане серце.

І стегна – кров’ю і потом
скривавляться в три доби.
Ні сліду, ні слова – на зламах
пекельної чорної гри.

І жінка спливе, мов місяць,
змія проповзе по руці,
невинно розчавлена плоть
розірве древні міхи.

19.09.07
Осиротілий ранок – вперше за півроку
І рецидиви страху знову, як колись,
Душа, звірятком диким, крок за кроком
Сповзати почала униз

Цей стогін у проходженні крізь землю
прадавніх вод,  розмитих на долині
душа, ще вчора акварельна,
Туманом бурим  проступає нині

А тут, на цій землі,  - без крові, і без плоті
Твоя при-сутність проявляє світ
І літня  тінь, осяяно-бузкова
Прокреслює патриціанський лик

…………………………………..

Чим далі у часі до Тебе, тим ближче у просторі
І маятник стомлено спиниш на  древніх полотнах
Мовчання навзрид у пустім стоголоссі
Проходить як голка крізь тіло
І падає дощ на столітнє барокко
А  Ти перед ним стоїш.

28-29.03.2010

***
…І так страшно себе не знайти
  Не пізнати із лиць, заворожено – ясних
З тисяч душ –  вулканічно  - взривних
З нескінченностей снів, і  - навіть -  з поразок,
Що свавільним протестом ще є у пітьмі


Страшно далі не зрушити, далі  - за мокрі садки
Де на зиму стихає життя, але пишуться вірші
І весь час, поки там, чуєш звук Скрипаля,
А у січні над садом  з»являється Зірка


Але там є той стомлений гул,
Як падіння чужої Помпеї у землю
Як падіння себе, і підземний сповільнений зсув
Прокладає дорогу  - із Саду  в  пустелю


Зі змокрілих садків,  і з  глухого падіння яблук
- звук  наскрізний, надривний  - крізь тіло замерзле
він звучить у тобі  -  наче грає сліпий у оркестрі
так навпомацки ледве  - без слів і дієзів.


16 квітня 2010
20.08.


Неприсутність
Це Ти   - всередині себе самої,
сховалася в оливкових сувоях
І мовчиш.  
До тебе не втрапляє іспанське сонце,
не ллються на шкіру густим потоком
соки червоного апельсину.
Там, у тебе далеко,  
за мовчання твоє не матимеш жодних спокут,
але й спокус промовляти мати не будеш.  
Але тут, Ти, яка  не  знає законів, не чує межі, і чути не хоче
Повинна вийти наверх. Підкоритися логіці й страху.
Розказати  - за ким, - за Ким? - вкривається щоранку душа холодними росами  
Розказати голосно, на вселюддя, виразно промовляючи звуки.
Строго і повільно, так як від тебе чекає світ.
І  від того тоді, твоє, загусле від часу і болю волосся,
Що як вода  - зберігає про тебе знання,  -
Опадатиме листям рудим по осінніх людських дорогах  .
І нікому не стане шкода, нікому з усіх, хто прийде на твою примушену гру
Ніхто не закриє тебе від  жорсткого ока й чужого
Не візьме за руку, щоб тобі повернути
Ритм, пульс, запах й присутність  Бога живого
Не виходь.
Не виходь…

20.06.10
Львів




                                                          






Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

І скрізь "кров, кров, кров"...

© Янголя, 21-06-2010

Апокрифи

© Галина І, 20-06-2010

Вітаю Вас на сайті!

© Любомир Коблик, 20-06-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.65601706504822 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …
Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …