В Україні я народився,
В Україні я і вмиратиму.
Сином рідним я їй назвався,
Муром задля неї стоятиму.
Нема в світі землі багатшої,
Нема неба настільки глибокого,
Як на нашій Вкраїні. Важчої
Люди долі не знали. Широкого
Ждемо шляху ми, умираючи.
А цей слід волочеться століттями.
Бога молячи, Бога проклинаючи,
На землі своїй не знаходимо місця ми.
За Європою, коліна збиваючи,
Біжимо за облудною бабою.
Голови підставили, носа задираючи,
Отримуєм по ньому єврозвабою.
Повелися ми, опустили нас
На коліна… Не склонимо ж голови.
Згуртуймося! Бо прийде час –
Наші кості клюватимуть ворони.
Я не вірю в те, що десь краще жить.
Ця примара посипана золотом.
Вітер туги дмухне – і настане мить,
Покаяння лупне важким молотом.
Бо ніхто ми для них, чи ж не бачите?!
Доки серце холодне до рідного,
Доки самі собі не пробачимо
Тої зради… До майбуття побідного
Йдемо разом. Звертаюсь до кожного:
До старого, малого і зрілого,
До них і до тебе, прохожого,
До моторного та змарнілого.
Що робити? Те скажу я вам:
Перш за все поважайте батьків своїх,
Рідний край, Бога. І воздасться нам.
Любіть ближнього свого, і прощайте всіх.
А ще мови своєї учітеся,
Розмовляйте нею, бережіть її
І, як берега рідного, тримайтеся,
Як порога батьківського, як сім’ї,
Про яку нам мовив Тарас.
Розпалимо вогонь, що не згас,
Що ще тліє…
В Україні я народився,
В Україні я і вмиратиму.
Сином рідним я їй назвався,
Муром задля неї стоятиму.
