Русалка річкова
Русалка степова
Ганна - дівчина на виданні
Андрій - її названий брат
Батько - гончар
Ворожка
Чумацький отаман
Чумаки
Козаки
Дія перша.
Десь там, в степу, палає золоте багаття,
Та іскри зорями злітають до небес.
В траві високій кінь курганів слуха тишу
Та вітер хвилею торкає става плес.
На греблі мовчазній застигли тихі верби.
Їм місяць посміхається і з неба, і з води.
Русалці стаповій сестра із очерету
Шепоче: “Гей, ходи сюди.
Дивися: там, біля багаття, - хлопець.
Чи марить він, чи спить?
Гукай його до ставу, залоскочем…”
А та їй: “Ні! Ти чуэш, як бринить?..
Його кохання зорі в небі родить,
До серця милої торує серпанковий шлях.
Ті зорі, що на небі зараз сяють,
Народжуються тут, в степах…”
Від багаття до них доноситься, спочатку ледь чутно, а далі
все голосніше, тужна мелодія, що переростає в пісню.
Андрій:
Ой нічко, нічко, чорная хмаро,
Куди женеш ти думок отару ?
Женеш, женеш їх, та підганяєш,
Чи ти теж, нічко, когось шукаєш?
Чи ти теж, нічко, когось загубила,
Що тобі, нічко, білий день немилий?
Ой, нічко, нічко, якби ж ти знала,
Як дні щасливі швидко минали,
Як гріло сонечко та посміхалося,
Доки, тим часом, біда підкрадалася.
Щастя скотилося вінком у воду,
А у розлуки немає броду…
Доля лихая нас розлучила –
Де ти поділася, дівчино мила?
Ой нічко, нічко, сестро печалі,
Ти скажи, нічко, як жити далі?
Як далі жити, як далі бути,
Як я не можу її забути?…
Русалки заслухалися, принишкли. Русалка Степова дивиться
вдалечінь, ніби в свої спогади.
Русалка степова:
Доля віночком у воду з голівки:
Один наш парубок - один, без дівки.
Русалка річкова:
В свята зелені врода буяла,
Дещо від неї і я дістала.
Від тої вроди віночка маю,
В місячні ночі його вдягаю,
Та в колі подруг, у хороводі,
Немає краще моєї вроди!
Русалка степова:
Досі ти маєш того віночка?
Русалка річкова:
Так. Я ховаю його в торочках,
Що розпускає ніжне латаття.
Тобі навіщо про теє знати?
Русалка степова:
Чим ти хизуєшся в місячні ночі
Хочу побачити на власні очі.
На хвилину замислившись, а потім безпечно хмикнувши,
Русалка Водяна пірнає в воду. Через деякий час з води
виринає сяюча, ніби царівна, з почетом інших русалок. На
них бліде біло-зелене вбрання. Тільки кольори вінка
яскраві та соковиті.
Русалка степова:
Ти в ньому й справді
Неначе царівна.
Вінок той, мабуть,
Якийсь чарівний.
Русалка річкова:
Осінь минає -
Він як новенький!
Русалка степова:
Яким палким
Було те серденько…
Де ж дівчинонька,
Що його звивала,
Та руті зеленій
Надії звіряла?
Русалка річкова:
Надії дівочі,
Наче квіт весняний.
Вітер повіє -
І їх не стане.
Русалка степова:
Вінок за водою -
Туга по надії.
У віночку тому
Кохання та мрії.
Нема дівчиноньки,
Козак вночі тужить.
Русалка річкова:
Нехай той віночок
Іще нам послужить…
Скидає вінок та кладе його на воду біля берега.
Нехай нам послужить -
Він знає чимало.
Нехай розповість нам,
Що з дівкою стало
Русалка степова:
У свята зелені
Та що було далі.
Хай вітер розвіє
Над минулим хмари.
Русалка річкова:
Хай місяць розкриє
Своє мудре око,
Нехай розповість нам,
Що стало до строку.
Русалка степова:
Де та дівчинонька,
Де вона блукає,
Що козак по світу
Все долі щукає?
Вінок розкривається,
ніби квітка, пелюстки якої колом розходяться по воді. В
середині квітки відбивається місяць, який розкривається
оком, і в тому оці, як у дзеркалі, спливають картини
минулого.
