по вертикалі.
я у віртуалі збираю психотрони
біло-червоних цяточок окроплених моримухів,
мию свинячі рила…
не заварила б ти чаю?
бачиш, тручає.
темними хащами,
словами ледащими.
в клітку непереконаних мерлінів.
хочеться зелені, хоч раз на наплічник нашити брильянти,
в п’яте шукати своє спілкування:
розвіртуалення сонми,
ідолища піднебесного…
веснами, проріззю влізти в депресію внутрішню,
сутінно розгребти руками повітря, жарини заходу сонця,
відправити янгола-охоронця у відставку, чи що?
дощем облизнулися хмари. на шару б грудку ранку,
впіймати б золоту тараньку в калюжі
й розсмоктати її до крихітної безкінечности,
а на мості зустріти спокій, муруючи себе в каміння,
тінями вийти на шосе і зникнути десь автостопом. RENTGIRL
чай без сиропу, цукерки у спогадах… дитині і каша – щастя.
без тями на власнім зап’ясті занотовую татуяж драконами.
ціньянгунські мерці силіконові будують пагоди –
аякже, з нагоди торжества буди.
його споруди пропалили вечір золотом долонь.
під ногами трикутники озер розплющеним оком.
13.о5.2о1о
