Зачиняємо хату.
І робимось зовні безхатні.
І на кутні регочем.
Бо що ще втрачати і як?
Передбачене літо, де ми навчимося брехати,
знаю, довго чатує та хижо на нас поціля.
Мабуть, хоче звалитись отак безборонно і сміло
без вагань і пробачень на голову снігом мою…
Буде день — буде й харч.
А все те, що колись накипіло,
зачиняю у хаті.
І поряд, як свічка, стою.
