Вітри показились од спраги
і риють даремно пісок,
де скинула зірка ранкова
вузький шкіряний поясок.
І білим перекотиполем
небесна тікає яса:
негода надходить як голем.
Гнівно двигтять небеса.
І кличуть присутність Господню
у райдужний промінь змії
у бурі та пеклі сьогодні
уста божевільні мої.
Брокен
немов суккубою прозорою що вдягнена у плащ із літер
у серці ночі під дощами танцює й плаче маргарита
і тінню зеленавомідною гримить розпачливими крилами
знетілений на духа фауст його вогнем обплів обачливо
пурпурний біс неначе саваном або як тога імператора
і піднімає й віддаляє від підданних а в небі смерть
неначе ніж кривий кривавий його чекає голови
і переплетеними водоростями в нічному серці океану
хитаються боги та фавни боги апостоли жінки
одягнені в напіввогненні півдощові плащі зіткала
які одна і та ж рука
і круків пригорщу за пригорщею обривками великих стай
вона до ночі свисту кидає птахів лахміття півсліпе
і круки падаючи попелом на хвилі в мертвий океан
кричать недовго й відчайдушно один і непрозорий знак
серед взаємнонепроникних і невидимих напівслів
знаходить крик свою стихію і опирається й летить
допоки сяйво дня жорстоке поверне голоси землі
з якої встане тінь зелена і біс регоче за плечем
і серед них немов суккуба відпала жінка від небес
визбирує душі уламки в надії склеїти колись
*****
На башті опівніч
під баштою -
перша година ночі
хвилі біжать
крізь
довгораменний безкрай
на камені два чумаки
черпають із чорного моря
сіль
та важке цебро
тільки холодне світло чіпляє
місяць пливе угорі
і два - ні, три - коливають унизу
одне в шумовинні
і два у цебрі
чумаки зазирають
чи набралося солі
і срібло розлущується
пірнаючи в зіницю
дроблячись
у кривих дзеркалах нігтів
та стиснених устах
що наче ворота церков
запечатаних Іосафатом
розгорнені віяла хмар
не потьмарюють срібного
дукача на
чорному шнурі але
постаті
мигтять
зникають на мить
і знову постають
утираючи рукавом очі
вологим і блискучим
