Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51599
Рецензій: 96027

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 2285, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.97.14.87')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Поезія Цикл поезій

Analyze Dis (:

© Yephrem Patsyukevitch, 21-10-2006
*****
(натомість)
Пустелі клубочиться морок.
Тремтять золоті міражі.
Колючі ґотичні собори
полудень заворожив.

Вітри показились од спраги
і риють даремно пісок,
де скинула зірка ранкова
вузький шкіряний поясок.

І білим перекотиполем
небесна тікає яса:
негода надходить як голем.
Гнівно двигтять небеса.

І кличуть присутність Господню
у райдужний промінь змії
у бурі та пеклі сьогодні
уста божевільні мої.


Брокен
немов суккубою прозорою що вдягнена у плащ із літер
у серці ночі під дощами танцює й плаче маргарита
і тінню зеленавомідною гримить розпачливими крилами
знетілений на духа фауст його вогнем обплів обачливо
пурпурний біс неначе саваном або як тога імператора
і піднімає й віддаляє від підданних а в небі смерть
неначе ніж кривий кривавий його чекає голови
і переплетеними водоростями в нічному серці океану
хитаються боги та фавни боги апостоли жінки
одягнені в напіввогненні півдощові плащі зіткала
які одна і та ж рука
і круків пригорщу за пригорщею обривками великих стай
вона до ночі свисту кидає птахів лахміття півсліпе
і круки падаючи попелом на хвилі в мертвий океан
кричать недовго й відчайдушно один і непрозорий знак
серед взаємнонепроникних і невидимих напівслів
знаходить крик свою стихію і опирається й летить
допоки сяйво дня жорстоке поверне голоси землі
з якої встане тінь зелена і біс регоче за плечем
і серед них немов суккуба відпала жінка від небес
визбирує душі уламки в надії склеїти колись


*****
На башті опівніч
під баштою -
перша година ночі
хвилі біжать
крізь
довгораменний безкрай

на камені два чумаки
черпають із чорного моря
сіль
та важке цебро
тільки холодне світло чіпляє

місяць пливе угорі
і два - ні, три - коливають унизу
одне в шумовинні
і два у цебрі

чумаки зазирають
чи набралося солі
і срібло розлущується
пірнаючи в зіницю
дроблячись
у кривих дзеркалах нігтів
та стиснених устах

що наче ворота церков
запечатаних Іосафатом

розгорнені віяла хмар
не потьмарюють срібного
дукача на
чорному шнурі але
постаті
мигтять

зникають на мить

і знову постають
утираючи рукавом очі
вологим і блискучим

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Рекомендую

© Татчин, 20-11-2006
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.050189971923828 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати