Прийшла весна і стукає у двері,
Пташки ключами з вирію летять,
А я собі зроблю “криваву Мері”,
І вип'ю всю до дна, ядрьона мать!
Вже сонечко добряче припікає,
І день все довшим робиться за ніч,
А я “Криваву Мері” замішаю,
Червону Мері, як заповідав Ілліч!
Біжать струмки, цвітуть п’янкі мімози,
Торгують пролісками капосні жлоби,
Коли на очі навертатимуться сльози-
“Кривава Мері” порятує від журби.
Вже восьме березня в чоловіків на носі,
З полиць змели усі парфуми – вщент!
А я коханій не купив нічого й досі,-
“Кривава Мері” – це найкращий їй презент!
Не парюсь я, що мій презент не від Версаче,
Хоча сьогодні все у моді “от кутюр”,
Та я не жадібний, як Плюшкін, не ледачий,
“Кривава Мері”- це найкраще для лямур!
Прийду до милої із гілочкою вéрби,
Замість шампанського - томатний сік в руках!
Я і тюльпани міг купити б, не помер би,
Та від червоного б троїлося в очах.
Вона відчинить мені з усмішкою двері,
Бо знає, що з сюрпризом я прийшов,
І цілу ніч п’янка “Кривава Мері”
Все будоражитиме нашу з нею кров.
І це не описати на папері,
Й не змалювати навіть на холсті,
Що витворя Кривава безсоромна Мері,
Коли ми з нею лиш удвох на самоті.
