| © Катруся Степанка, 25-02-2010 |
Уверх лечу я по трубі,
Навкруги повна темінь,
Не в радості і не в журбі,
В кінці жде Світла промінь.
Таке яскраве Світло те,
М’ягке, не ріже очі,
Воно приємне і Святе,
Мов сонце серед ночі.
До нього лину, трохи ще,
Так легко вверх летіти,
Але, о Боже, що то є
І що мені робити?
Направо йде труба нова,
Вузький і довгий шлях,
Думки не треба, ні слова,
Відсутні біль і страх.
І в цім кінці, далеко, там,
Це Світло світить теж,
Воно підвласне всім світам,
Красі немає меж.
На роздоріжжі трьох доріг
Я зупинилась скраю,
Кожна із них – то мій поріг,
За ним я бути маю.
Шлях вверх широкий і прямий,
І поруч вже до Світла,
Він є найлегший і близький,
Душа роками кріпла.
Дорога вправо – суть духовна,
Жадане Світло далі,
Вона – життя, криниця повна,
Ось це твої медалі.
А ще і третій вибір є –
Вернутися назад.
Дивлюся вниз, там – чорно все,
Пітьма, смертельний яд.
Я ж там була, у темноті,
Як, жити там могла?
Невже ми, як кроти в житті,
Без світла і тепла?
О, не вернуся знов туди
І вверх не полечу,
Візьму на плечі всі труди,
За темінь заплачу.
Я полетіла у рукав,
На довшу путь-дорогу,
Той, чорний світ, увесь пропав,
Я в новий ставлю ногу.
Проснулась. Сонце у вікні,
Пахучі квіти всюди,
А навкруги птахів пісні,
Привітні, гарні люди...
Яка різниця – два Світи,
Тіло в земному раї,
А не виходить з темноти
Душа в сади розмаї.
Душі сторінка друга є,
У неї інший вимір,
І кожному пройти своє,
Дає нам повний вибір.
2007 р
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
