|
|
| Авторів: |
1538 |
| Творів: |
24116 |
| Рецензій: |
47933 |
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 20747, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '38.107.191.118') Ответ MySQL:
1062 Duplicate entry '3589544' for key 1
|
| 
Художні твори
Поезія
Оповідання
|
|
|
| © Михайло Карповий, 24-01-2010 |
На вулиці червних ліхтарів в старому, як легенда, Амстердамі я даму найпрекраснішу узрів і заімпонував, здається, дамі.
І, a propos, про себе пару слів: я вмію жіночкам імпонувати, бо в шістдесят іще не полисів, і, попри вік, не імпотентуватий. Останнім в особливості горжусь, що борода нехай у мене сива, та все-таки на дещо я годжусь і в дечому іще присутня сила. Воно не те, звичайно, як раніш, коли щоночі, і щодня, і знову я так гуляв, що, думаю, мені на тому світі заздрив Казанова. Бо час бере своє: болить нога – це, бачите, гостець. Втрачаю пам’ять. І зір, і слух...
Про що це я?.. Ага! Сподобався я в Амстердамі панні на вулиці червоних ліхтарів. Вона тоді вітрину протирала, і повногубик усміх говорив, що панна є богинею оралу; і кожен рух при протиранні скла, що, наче від напруження, потіло, мені сигнали надпотужні слав про те, яке розкішне в неї тіло: великий бюст, і талія тонка, і довгі ноги. Прошу не судити, але коли стрічається така, то просто необхідно засадити.
Я увійшов в приміщення. Вона мене грайливо обняла за плечі. Я привітався просто: „хує нах” (по-нашому це буде „добрий вечір”). На мить від неї відвернувся вбік таблетку проковтнути чудодійну, бо все-таки поважний маю вік. А потім ми домовились про ціну. Деталі опускаються, які бувають, коли пан і пані разом.
Та серце надривалося, як кінь, і не змогло подужати орґазм. Не ваша в тому, панночко, вина, що кінь втомився скачкою дурною! Коли мене ховали, то вона ішла, печально-світла, за труною, і я ішов за нею – вже як дух, і бачив, як тоді вона тремтіла і плакала, коли у землю-пух моє загробле опускали тіло.
Та я не зник, не стих, не відгорів, і я для існування маю привід: на вулицю червоних ліхтарів приходжу я частесенько – як привид. Дивлюсь на неї – там же, за вікном, яке завжди помите бездоганно. Вікно тепер оздоблене вінком на згадку про щасливця-дідугана, який тут був.
Який лишився тут.
Від Амстелю травневий вітер віє. Тюльпани над дорогами цвітуть.
Щасливо усміхаються повії.
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
