Зараз зима.
А ти – на тлі літа.
Де пахне сонцем
земля зігріта,
й озеро сонно
плюска об берег,
і мама твоя
ось-ось, за кадром,
простягає до тебе руки...
Де болю нема ще,
як і зовсім немає
свідомости втрати,
і нічого-нічого
не дано iще знати
безтурботним отим рукам...
Де голівка білява твоя –
смішна і пухнаста
кульбаба.
В теплій лапці –
солодкий зліпок малини.
І втікає з відерка
така перелякана жаба
до такої рятівної трави...
Де ж тепер ти,
моя бідолашна пташино...
Спритно вкрала у смерти
світлина-хитрина
ці смішинки у кутиках вуст
і сонячну днину,
де м’ятою пахнуть
ще нічого не знаючі руки,
що їх простягаю
до тебе я.
