Нам співає Ґардель із засвітів.
На паркеті від воску - слизько.
Так далекі від ніжности й захватів,
стоїмо ми з тобою так близько.
- Adelante! Легко і пристрасно!
- Al costado! З любов’ю й надією!
Що ж, назвем
цей реванш за непрожите,
наче фарс, аргентинською мрією.
Прекрасний принце мій,
в-собі-закоханий-Маноло,
граційний жиґоло
з прилизаним волоссям,
ти заблукав навік
серед мілонг,
а я у залі цім
лиш випадкова гостя.
В мою ліву мешт вгризся собакою,
а твої дві я топчу безжалісно.
Ми з тобою сьогодні приречені
на самотність удвох
в душнім залі цім.
Наші душі зав’язли в минулім...
І що буде -
на те ми заслужим...
Ти мене вже ненавидиш майже,
і мені так до тебе байдуже.
Прекрасний принце мій,
в-собі-закоханий-Маноло,
граційний жиґоло
з прилизаним волоссям,
ти заблукав навік
серед мілонг,
а я у залі цім
лиш випадкова гостя.
І зайдеться Ґардель востаннє,
й бандеонів стихне ридання.
Тихо скажеш: - Esto es todo...
Я руки не подам на прощання.
По твоїх бровах припіднятих
прочитаю німе питання...
Милий хлопче!
Це просто померло
неіснуюче наше кохання.
