|
|
| Авторів: |
2686
|
| Творів: |
51046
|
| Рецензій: |
95785
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 18748, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.118.1.232') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Поезії
|
|
|
| © Сергій, 19-10-2009
|
Про спомин днів минулих гірко плаче
Той відгук дивних загадкових днів.
І у житті ми ще не раз побачим,
Всю правду сили, правду світлих снів…
І ще засяє над блакиттю Сонце…
І пригорне до себе нас усіх.
Та затремтить, та защемить у серці
Знов голос той прадавніх снів святих…
Запломеніє десь посеред лісу вогник
Вогонь той – відгомін в твоїй душі життя.
Почуєш листя ледь відчутний поклик
Немов всіх чотирьох стихій злиття….
Паде у бездну рай правічний,
Знесилений народ засне.
Лише залишиться той спокій вічно,
Щоб правді шлях був над усе…
І після того вже не буде щастя.
Не буде долі, мрії, сподівань…
Лише той спокій… Спокій почуття ненастя.
Зруйнує вашу чашу споконвічних знань…
Страх здобуде ваш ганебний світ.
Полине ангел десь у глибину…
Розтопить ясне Сонце ламкий лід,
Поглине в лісову трясовину…
І лиш у небесах прокинеться життя…
І лиш серця зігріє у вогні,
Де рай і пекло вникнуть у злиття.
У полі, в гаї, в лісі, в далині…
І крикне голос ніби грім гучний глибокий,
І запалають крила в самоті…
Лиш ворон засміється чорнобокий.
Спалили крила… Крила до мети…
І в попелі, який посипеться додолу,
Постане край землі святий.
Постануть люди і підуть додому,
І вигляд будуть мати золотий…
Для них життя – лише початок долі,
Для нас же – забуття навіки.
Для них ще стане боротьба святої волі,
Для нас – неволі тяжкі міхи…
Настала нова ера боротьби століття,
І у повітрі нагнітає дим.
І стане військо воїнів тисячоліття,
Війни святої дух – святий той дим.
Здобудуть волю, а здобуття ніщо!
Загинуть славні, вірні вої,
Залишиться гарячий лиш пісок.
Забутими залишаться герої…
У вирій полетить останній птах…
Він не повернеться на поле цього бою.
Пізнати ще не пізно справжній жах.
Покриється весь світ чужинською імлою…
І кров червона вмиє ЇХНЮ землю,
То кров тих світлих, що були як ми.
І знову небо… Знову землю й небо!
Вони здобули, як колись наші діди…
А далі шлях прямує через долю…
Святую, тую славну далечінь.
Як ми боролися за правду, віру й волю.
А заблукали тут і вихід не знайти.
Вже на полях мороз лютує,
А в небі свято! Шле до нас вогонь…
Свій новий край новий народ будує.
Зігріє вітер крик палаючих долонь.
І вийде світлий воїн у долину.
І сприйняття його нове знайде.
І скаже він: «У небуття я не полину!»
Постане знову край святий мій із небес.
Закінчилась війна, настало світло.
А чи надовго ти до нас прийшла?
І зміна знов зими, весни у літо.
І знов зеленая трава на світ зійшла!
Заплакана стоїть калина,
І дуб старий уже втира сльозу.
Більш не співає у гаю пташина.
Лиш чути грім, і плачучу грозу.
І це кінець! Кінець усього світу!
І вже на обрії нова зоря.
То більш не нас вважають за еліту.
І знову кров покриє вже нові моря…
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
