Осінь падає важким намистом
катованого листя,
Що наче камікадзе хочуть врізатися
в асфальтову підлогу.
І те намисто робить спробу вирватися
Адже рамки затісні,
А листя наче олов’яний солдатик,
погризений мишами,
блага про допомогу.
Вона підкралася тихо і непомітно,
як розвідники КДБ,
І понаставляла на шиях соціальних працівників
купу засосів.
Але незабаром на сніжинках-винищувачах
зима наступ почне.
І засмокче до шлунку осінь,
мов пилососом…
