Вів полонянку поліцай через ліщину,
Налякану чорнявеньку Фаїну,
На вірну смерть, та як мужчину
Його збентежили її коліна
Красиво заокруглі , пружні стегна,
Тендітні сонцем пещені рамена,
Хода якась хитливо – обережна…
І він, спинившись, мовив: - йди до мене…
За поцілунковий напій кохання,
Траву зім’яту , сльози і благання
Пустив її… Побігла в бік смерек…
Скитаючись світами безліч днів ,
Її із сином їхнім він зустрів
В Канаді у провінції Квебек.
