Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2612
Творів: 47572
Рецензій: 92413

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Вірш

НЕ ЗНАЙДЕНОМУ НАПІВ АРДІОРУ

© Олесь Барліг, 03-07-2009
Мені ім’я це невідоме більше року.
Зустрів я якось це обличчя
у майстерні,
де машини лагодять.
Зустрів я ввечері його
в Південному мікрорайоні,
в квартирі,
на мешканців якої
пухка коротка дівчина
наводила лихі і чорні вроки.
Ми їли печиво, зефір,
ковтали чай зелений з запахом жасмину,
а за вікном вовтузилась
швидка спекотна пізня
для сновидінь доречна
зоряна година.
А за вікном колючий голос “Галя!”,
“Галя!” - настирливо і болісно кричав,
немов молитву у тужливий час,
коли у Бога, ні, не просять,
вимагають
розрадити,
надрізати запалену багряну рану,
аби назовні визволити гусінь –
бурштин рідкий непроханого гною.
І знову голос – “Галя!” –
так різко, наче ляпаса дають,
немов аварія в годину пік
десь на проспекті Маяковського.
І скло, як зерна різного помолу,
на землю сиплеться,
навколо сиплеться і прямо на асфальт.
Так страшно голос кличе цей,
що хочеться скоріш
запити його чаєм,
рожевого зефіру проковтнути,
гучніше запустити звуки
майстерні у кімнату.
І ось –
повільно він знімає кофту,
оливкову на блискавці знімає кофту,
і не дивує тілом бездоганним
блідим, засмаглим рівномірно
з волоссячком русявим на ногах.
Застиг,
стоїть серед деталей механічних,
серед приладдя-залізяччя,
а під ногами кам’яна підлога
і губи хоч і не такі,
та схожі чимось на вуста
Василика Бондарчука
(співак такий
із хижими невумними очима),
і руки дужі – можуть працювати за верстатом,
на “Алюмінієвім” заводі,
або “Титаномагнієвім”...
Я б не сказав, що це – така краса,
я знаю – очі і яснішими бувають,
і шкіра – не такою земляною.
Та справа навіть не в обличчі,
не в пальцях довгих,
не в носі, що зламався в нього
десь колись
(про це окрема буде ще розмова)
загальна причаровує картина,
оця приреченість принадна
тихо тисне
і просить, щоб зіниць я не відводив
від цілувань квапливих, диких
чоловіків,
що плоть і піт на брудершафт
(наскільки це можливо втрьох)
без закуся великими ковтками п’ють
(як ми зелений чай,
аби не чути той страшний
тужливий голос).
Ні, це вже не люди,
це гепарди –
годують один одного
на іклах подають солодке власне м’ясо,
на прірві світу
забувши про голубку полум’янокрилу
цілунками своїми хочуть зняти шкіру
і випити безсмертну душу
один у одного,
такі чужі і незнайомі люди,
бо іншої немає більше втіхи –
полишив їх отець Каспар
і їхнє все –
сум’яття лихосердне -
хитає дерев’яну “Дафну”
між лапами солоної стихії.
Гаряче тіло проситься до рук,
залити спрагу здатне
тіло це гаряче
і не кажіть їм в мить таку,
що страви ці то гріх,
а гріх то є нещастя,
бо навпаки вони ще більш повірять в Бога,
коли дізнаються, що можна розчинитись,
позбавитись себе,
відкинути все “Я”,
забути про мазут на п’ятах,
не бачити
сталевої легкої стружки під собою,
що ріже тіло в мить цю
непомітно,
крадькома,
а значить тіла і немає зовсім
і є лише душа –
маленький вогник
(тремтить на башті з воску
в бездоннім темнім ріднім храмі)...
Здіймається так густо-часто
грудна клітина.
Повільно подих гоїться.
В квартирі з купою кімнат
знов зустрічаються брати єдинокровні –
Топос, Хронос.
Тепер розгледіти вже можна всі деталі,
а зокрема – його поламаний
з горбинкою
нерівний ніс.
Я довго думав – як це? Звідки?
Колись давно,
іще маленьким був,
він з дерева-акації упав,
коли поліз дивитись на гніздо у сойки?
Коли побільше був,
то з амстердамськими рудими хлопчаками
у вуличний футбол він грав
і впав,
ногою зачепився за коріння липи?
Набив мармизу хтось,
хто іншого хотів, але отримав це?
Коли тривали зйомки,
він розвернувся якось так необережно
і впало щось згори
(софіт чи ще щось)?
Я потім довго думав
про ніс, про долю цю кульгаву
та все хотів оповідання написати
і все шукав, шукав, шукав і не знаходив
як звуть цього актора,
але кричить вже режисер: “Стоп-кадр!”,
вставляє пару з іншим, не таким сюжетом.
Зефір смоктати в роті швидко набридає,
і чаю так багато
не хочеться в дорогу пити.
Тож як його ім’я?
А Галю,
Галю хтось знайшов?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Може, Жан Поль?

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Сталева Кицька Panzervaffe, 04-07-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.73634386062622 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …