Заспівує півень, світання пора!
У лісі розсипана срібла гора.
Дерева шикуються в роти зелені,
Ялини – як піки, як постріли – клени,
Сучки – наче крокви, як шворні – коріння.
Їх леготи пестять в ранковім зорінні.
Там дятли, що всілись на вогкому дубі,
Сокирою зранку обтесують грубо
Похмурі бемолі із книги гаїв,
У плечі ховаючи грудки голів.
У тиші з’явившись,
Колишеться звук.
На нитці колишеться
Синій павук.
Тріпоче повітря,
Прозоре і чисте.
Під трепетним вітром
Колишеться листя.
В шоломах птахи, мов билинні герої,
Сидять на воротах поеми старої.
І дівчинка в річці голісінька грає,
На небо зорить, і сміється, й моргає.
Заспівує півень, світання пора!
У лісі розсипана срібла гора.
Миколай Заболоцький
УТРО
Петух запевает, светает, пора!
В лесу под ногами гора серебра.
Там черных деревьев стоят батальоны,
Там елки как пики, как выстрелы - клены,
Их корни как шкворни, сучки как стропила,
Их ветры ласкают, им светят светила.
Там дятлы, качаясь на дубе сыром,
С утра вырубают своим топором
Угрюмые ноты из книги дубрав,
Короткие головы в плечи вобрав.
Рожденный пустыней,
Колеблется звук,
Колеблется синий
На ветке паук.
Колеблется воздух,
Прозрачен и чист,
В сияющих звездах
Колеблется лист.
И птицы, одетые в светлые шлемы,
Сидят на воротах забытой поэмы,
И девочка в речке играет нагая
И смотрит на небо, смеясь и мигая.
.
Петух запевает, светает, пора!
В лесу под ногами гора серебра.
