Ти мене відкривав:
загадковий, далекий острів,
так, немов Атлантида
воскресла в смарагдовім світлі.
Ти до мене з"явився
незваним, некликаним гостем.
І чомусь відчайдушно
подумала - Він,
і повірила - свій ти.
Я купала тебе
ув оазах тремких і прозорих ,
Щоб загоїлись рани -
дивилася в очі тобі.
Губ коралових танець
і зваби м"яка покора...
Тихо падав до ніг
наче той, листопадовий сніг...
Впокорився неначе
пісок, обіймаючи берег,
наче лагідна хвиля,
ти ступні мої цілував...
Але вітер-розбійник
набіг - і забрав тебе в мене.
У захмарений світ,
де у тебе
є дім неприступний.
Де у тебе сім"я ,
де професія, вчений ступінь,
де мене вже нема -
є лиш зграя незроблених справ.
