|
|
| Авторів: |
2685
|
| Творів: |
51017
|
| Рецензій: |
95762
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 15468, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.145.119.199') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Елегія
|
|
|
| © Женчик Журер, 07-05-2009
|
От і знову країною їде мій поїзд
Містами, схожими на європейські.
Бачу я крізь дерев зелену прозорість
Незорану землю під жовтим перснем.
Кривлячись від гіркого чаю і штину,
Що викривають розв’язані черевики,
Світлом від лампи забарвлю бурштином
Стіл, на якому створився думок гармидер.
Випадкові люди поспівчувають,
Що такий-сякий бідолашний геній
Світ ламає крізь призму чаю
Під новим подорожнім натхненням.
Лоскотно пробігатимуть тілом
Млосні спогади про чужі країни,
Де в обличчя тобі посміхаються мило.
Повз пройшовши, всаджують ніж у спину.
В тих країнах чиста стара Європа
Роздаровує цяцьки-привілеї,
І весь час шукає в чужих окопах
Трупи біглих з концтаборів євреїв.
Підхопивши озеро у нічні долоні
Пролітаю яструбом над полями.
Наче бранця, що втік з євроколонії,
Земляки знайдуть мене вже без тями,
Оп’янілим від смаку ніби-свободи.
Розплачуся любов’ю до псевдо-волі.
Браття з крил познімають важкі колоди,
Вороги насиплють на рани солі.
Кам’янець-Подільський, кінцева – Київ.
Тричі встану прибити зануду-муху.
Я люблю Вітчизну за те, що вижив
Там, де інші здихали в пекельних муках.
Та про мертвих краще ніяк чи добре,
От і маємо, що після всіх лишилось:
Тільки неба блакить, сонце і поле,
Що ніхто не засіює навіть під силос.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
