Зірки помиляються раз, собі не знаходячи статусу,
Зриваються з даху небес мертвими метеоритами.
Мої екзотичні мрії свої розпускають кактуси
На голеній голові. Сонячним плетивом вкриті ми,
Ніби китайкою трауру. Війна аж до жару розпечена.
Трюми ховають щурів – що їх врятує від повені?
В горах злиденний горбань брехні так солодко рече нам –
Лізуть гадюки на слід, плачуть ікони знекровлено.
Дзвонимо міддю кишень… Чи допливемо додому ми,
Де на відкритих вітрах простір відлунював дримбами?
Над кораблями церков небо нависло судомою.
Суне всесвітня вода. Ми замовкаємо з рибами.
22.о4.2оо9
