Провалилася вулиця, наче ніс сифілітика.
Річка – спокуслива пристрасть, слина її золочена.
Білизну відкинувши геть до останнього віхтика,
Сади знахабніло звагомили віти у червні.
Я вийшов на площу, квартал, що навпроти,
На голову насунув, як руду перуку.
Люди жахаються – у мене із рота
Дрібнять ногами недожовані звуки.
Мене не загавкають і не захають –
Квітами встелють пророчий мій слід.
Всі ці, з проваленими носами, знають:
Я – ваш піїт.
Як кнайпа, мене лякає ваш страшний суд!
Мене одного крізь обняті вогнем кімнати
Повії, як святощ якусь, на руках понесуть
І покажуть богові, щоб виправдання мати.
І бог заридає над моїм сувоєм:
Не слова – судоми, затвердлі каменем.
І бігтиме небом, тримаючи вірші мої під пахвою,
І, задихаючись, буде читати своїм неприкаяним.
А ВСЁ-ТАКИ
Улица провалилась, как нос сифилитика.
Река – сладострастье, растекшееся в слюни.
Отбросив белье до последнего листика,
Сады похабно развалились в июне.
Я вышел на площадь,
Выжженный квартал
Надел на голову, как рыжий парик.
Людям страшно – у меня изо рта
Шевелит ногами непрожёванный крик.
Но меня не осудят, но меня не облают,
Как пророку, цветами устелят мне след.
Все эти, повалившиеся носами, знают:
Я – ваш поэт.
Как трактир, мне страшен ваш страшный суд!
Меня одного сквозь горящие здания
Проститутки, как святыню, на руках понесут
И покажут богу в своё оправдание.
И бог заплачет над моею книжкой!
Не слова – судороги, слипшиеся комом;
И побежит по небу с моими стихами под мышкой
И будет, задыхаясь, читать их своим знакомым.
1914
