На дворі дощ ти плачеш у кімнаті
Чому раніше не звертала ти уваги
Як йому були потрібні твої очі
Твоя усмішка твої слова і твої чари
Ще вчора думала все встигнеш
І кожному любові ти дасиш
Але не все стається як бажаєш
І плину час ти не зупиниш
Коли згадала ти про нього
Було вже зовсім пізно
Він лежав і свічка біля нього
Догорала тихо й сумно
Зайшла в кімнату і жахнулась
Побачила його він весь блідий
А потім до його руки ти ледь торкнулась
Відчула холод кригу неземну
В очах його немає блиску
На щоках вже не гра румянець
На столі застигли сльози воску
А його серце вже зовсім обезкровлене із льоду камінець
І тут твої гарячі сльози потекли
На крижані його пониклі руки впали
Але свою магічну силу вони втратили
І вже неає сенсу плакати
Бо сльози це останнє що ми можем дати
Коли вже знаєм що не зусрінем наяву
І ми так часто забуваєм що люди прагнуть ласки
Так подаруй живому усмішку свою!
