Сновидіння твої –
церки зруйновані,
камені,
під вапном і попелом поховані,
обіймаються.
Кожен упертий, потертий...
Кожен – зруйнуй дощенту
і прокинься
знову...
Усе це так моторошно
борсається в мені,
як нічне бурмотіння...
І лоза моєї пристрасті
у темряві...
губиться....
Диво твого цілунку
розпалює вогні –
зараз, у цю хвилину
жертвоприношенням горять у небо,
у якому ані зірок, ані Бога...
А ти, пригорнувшись до мене,
повільно пливеш поза обрій,
і згоряє моє минуле,
аж вогонь засумує...
Ти – херувим, що крила загубив,
незґрабний...
дзвін –
зосереджености твоєї дзвін
затьмарює все наді мною...
як давній псалом – іде голос
і через нього відлітають
мої надії...
KÉK PÁVA MADÁRHOZ
Álmaid, akár a templomromok,
kövek,
korom és mész alatt
lapulnak összebújva.
Mindegyikük konok, kopott,
mindegyiküket tovább rombolom,
hogy az új romokon
ébredj meg újra!
Mert fél
bennem minden ami él,
hogy tapogatózó
létem
szenvedélyek sötétségében
vész el.
Csókod csodájával máglyákat
gyújtva
most, e percben bizonyítsd, hogy ég,
hol Isten nélkül csillagtalan az éj,
bizonyítsd hozzám bújva,
hogy moccanásodban a látóhatárig
elég minden bennem mi múlt volt,
míg lángja elunja!
Szárnyát vesztett Kerubom vagy
esetlen.
Eszmélésed harangja borong
felettem,
ősi zsoltárként zúg a hangja:
reményeimet röpteti
