ось і приїхали
осінь проїхали –
досить
болю наметено білого по кісточки
білочка тягне грішки
мов горішки
з руки
ум не вміщає всього
і заходить за розум
біле заскліле
засіяне тишею поле,
голе спроквола волочиться ним забуття
шарпає груди твої
як – воістину - стяг
ворога
сипле щосили
солоним
і коле
в холоді
кожен залишиться сам по собі
далі -
ковток цинандалі
і ми полетіли
ще не зима – і вуста горобинні неспілі
шепчуть:
лети мій горобчику і –
let it be
